СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року м. Харків Справа N 922/1239/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Соляник Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Лучко Н.І. (поза межами суду), довіреність від 23.12.2022;

від відповідача (апелянта): Гужва М.В. (в залі суду), довіреність N 1-с від 11.11.2022;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства “Аптека “Славутич”, м. Харків (вх. N 1348 Х),

на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 (суддя Лавренюк Т.А.),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фармако”, м. Вишневе, Києво-Святошиньский район, Київська область,

до відповідача Приватного підприємства “Аптека “Славутич”, м. Харків,

про стягнення 67776,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фармако” (надалі ТОВ “Фармако”) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства “Аптека “Славутич” (надалі ПП “Аптека “Славутич”) про стягнення заборгованості в розмірі 86946,46 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки N ПК/270 від 28.09.2020 щодо здійснення повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару (лікарських засобів).

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що в ході розгляду справи відповідач повернув частину неоплаченого товару на суму 19170,42 грн. у зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем зменшилась та становить загальну суму 67776,04 грн. яку останній просить стягнути на свою користь.

Розглянувши вищевказану відповідь на відзив, суд першої інстанції дійшов висновку, що остання за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, що є підставою для її прийняття судом та розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 67776,04 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 позов (з урахування заяви позивача про зменшення позовних вимог) задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 67776,04 грн та 2481,00 грн судового збору.

Приймаючи вищевказане рішення, господарський суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару на заявлену у позові суму (з урахуванням часткового повернення товару), водночас у справі відсутні докази на підтвердження того, що відповідач в повному обсязі розрахувався за товар, поставлений позивачем за період із 14.02.2022 по 21.02.2022. Виходячи з встановлених обставин суд визнав відповідача таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати поставленого товару на суму 67776,04 грн. у зв’язку з чим дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Разом з цим, господарський суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на відстрочку виконання зобов’язань на період дії форс-мажорних обставин, а саме через втрату поставленого товару у зв’язку з проведенням воєнних (бойових) дій за місцезнаходженням аптек ПП “Аптека “Славутич”, зазначивши при цьому, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2. укладеного між сторонами договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент передачі товару відповідачу, а ризик випадкової втрати та пошкодження товару несе його власник з моменту набуття права власності. Суд зауважив, що позивач не є власником втраченого товару, умовами договору не передбачено збереження права власності за позивачем після передачі товару відповідачу, спірний товар не передавався відповідачу на умовах консигнації, та умовами договору не передбачається його оплата позивачу виключно після його реалізації кінцевому споживачеві. Також, сторони у п. 9.4 договору дійшли згоди, що виникнення вищезазначених та інших обставин, а також не реалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування тощо не може розглядатись як підстава для не оплати товару.

Щодо посилання відповідача на неможливість виконання ним своїх зобов’язань через війну в країні, тобто наявність форс-мажорних обставин, то місцевий суд відзначив, що відповідачем не було дотримано процедуру повідомлення позивача про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин відповідно до п. 9.2 договору поставки, а також не надано сертифікату Торгово-промислової плати України за конкретним зобов’язанням. Крім того, суд зауважив, що при наявності форс-мажорних обставин сторона може бути звільнена від відповідальності за неналежне виконання нею зобов’язань, тобто від сплати неустойки, однак це не є підставою для звільнення сторони від виконання самого зобов’язання.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду до 01.01.2024 та заперечення позивача на нього, місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не доведено, що вимоги позивача призвели чи можуть призвести до його потенційної неплатоспроможності або до зупинки роботи його підприємства; відповідач не надав суду належних доказів, на підставі яких можна встановити підстави для відстрочення виконання судового рішення (фінансово-господарських документів, звітів аудиторів, висновків експертів, економічних розрахунків, тощо). Також, судом було враховано матеріальні баланс інтересів обох сторін, а також те, що позивач знаходиться в тих самих умовах військового стану та здійснює той же самий вид господарської діяльності.

Не погодившись із вищевказаним рішенням, ПП “Аптека “Славутич” звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У випадку, якщо апеляційний суд не знайде підстав для відмови у задоволенні позову та залишить в силі оскаржене рішення, апелянт просить відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2024. Підставою для відстрочення виконання рішення суду, на думку відповідач, є факт втрати відповідачем під час бойових дій частини товарів (лікарських засобів), отриманих від позивача за договором. Відповідач зазначає, що надання відстрочки дозволить відновити платоспроможність підприємства, яка погіршилась внаслідок втрати відповідачем частини активів (товарів та іншого майна) під час бойових дій, та унеможливість зупинення роботи ПП “Аптека “Славутич”, яке спеціалізується на продажі лікарських засобів та виконує соціально важливу функцію для жителів міста Харкова. Крім того, апелянт просить розглянути скаргу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та звільнити від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує про порушення місцевим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, вважає оскаржуване рішення місцевого суду таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав:

– судом першої інстанції не було враховано умови п. 9.1. договору поставки N ПК/270 від 28.09.2020, яким передбачено відтермінування строку виконання зобов’язань на період дії форс-мажорних обставин;

– залишено поза увагою доводи та докази, якими відповідач обґрунтовував відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зокрема у зв’язку з частковою втратою відповідачем товару (лікарських засобів), який був отриманий від позивача в рамках договору поставки N ПК/270 від 28.09.2020 на суму 27949,85 грн внаслідок проведення бойових та пошкодження трьох аптек ПП “Аптека “Славутич” (N 15, N 19, які розташовані на північній околиці району “Північна Салтівка” м. Харкова, та N 18 в с. Циркуни Харківського району, яке перебувало під окупацією, та в якому аптека була повністю зруйнована);

– факт втрати відповідачем в аптеках N 15, N 18, N 19 товарів (лікарських засобів), що були отримані від позивача за договором поставки N ПК/270 від 28.09.2020, підтверджується доданими до матеріалів справи інвентаризаційними довідками та відповідними фотознімками;

– на думку скаржника, суд необґрунтовано відхилив посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 з огляду на те, що форс-мажорні обставини повинні підтверджуватись виключно сертифікатом ТПП та щодо обставин виконання конкретного договору, а також виходячи, що відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до п. 9.2. договору;

– як вказує апелянт, відповідно до п. 9.2 договору достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є будь-який документ, виданий ТПП України, а не лише сертифікат; з огляду на те, що лист ТПП України є його офіційним документом, тому він може підтверджувати настання форс-мажорних обставин;

– крім того, судом не було враховано, що умови договору не передбачають конкретного строку, протягом якого відповідач повинен повідомити позивача про настання для нього форс-мажору; договір поставки не визначає ані строків такого повідомлення, ані форми документу, яким здійснено таке повідомлення; з огляду на таке, оскільки про форс-мажорні обставини відповідачем вказано у відзиві на позовну заяву, тому це є достатнім повідомлення на виконання п. 9.2. договору; також, умовами договору не передбачено, що сторона, яка несвоєчасно повідомила іншу сторону про фарс-мажорні обставини, втрачає право посилатися на такі обставини; форс-мажорні обставини через військову агресію проти України є загальновідомими, а тому позивач об’єктивно не міг не знати про них;

– оскільки кінцевий термін оплати по всім накладним припадає на час після початку військових дій (24.02.2022), тому заявлені позивачем вимоги підпадають під дію форс-мажорних обставин, а строк оплати по всім заявленим накладним в силу п. 9.1. договору поставки вважається продовженим на період дії форс-мажорних обставин;

– відповідач вважає, що покладення на нього надмірного тягаря у вигляді стягнення вартості втрачених під час бойових дій товарів (лікарських засобів) не буде відповідати принципу справедливості, відтак у спірному випадку необхідно покладати тягар втрати товарів на позивача;

– стягнення заборгованості з відповідача також не буде відповідати суспільним інтересам населення м. Харкова; аптеки ПП “Аптека “Славутич” безперервно працювали під час воєнних дій (артилерійських обстрілів м. Харкова та прилеглих населених пунктів), працюють по цей час та виконують не лише комерційну, а також соціальну важливу функцію по життєзабезпеченню населення міста; негайне стягнення з відповідача вартості втрачених товарів може призвести до повного зупинення роботи підприємства відповідача, що не буде відповідати інтересам мешканців м. Харкові; тому на час дії воєнного стану при вирішенні питання про стягнення з відповідача заборгованості повинен бути дотриманий баланс між приватним інтересом позивача (зацікавленого у стягненні боргу), та суспільним інтересом населення м. Харкова (яке об’єктивно зацікавлено в продовженні стабільної роботи аптек відповідача);.

– суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення до 01.01.2024 та не врахував доводи ПП “Аптека “Славутич” про необхідність надання додаткового часу для відновлення майнового стану та нормалізації роботи підприємства відповідача, що дозволить належним чином – планомірно розрахуватися з повивачем;

– висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не було доведено, що задоволення вимог позивача можуть призведе чи може призвести до потенційної неплатоспроможності або зупинки роботи підприємства, а також не надано належних доказів, на підставі яких можна встановити підстави для відстрочення виконання судового рішення, на думку апелянта є безпідставним та не відповідають дійсності, оскільки відповідачем належним чином підтверджено втрату частини своїх активів, що, у свою чергу, свідчить про часткову втрату платоспроможності та втрату майнових активів, у тому числі можливості отримувати прибуток, за рахунок яких можливе виконання зобов’язань;

– щодо матеріального балансу інтересів обох сторін, то, на думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно послався на те, що позивач знаходиться в тих самих умовах військового стану та здійснює той же самий вид господарської діяльності, оскільки відповідач в обґрунтування необхідності надання відстрочки не посилався на воєнний стан, а зазначив лише те, що ПП “Аптека “Славутич” знаходиться та веде свою господарську діяльність в м. Харкові, тобто в районі безпосереднього проведення воєнних (бойових) дій, при цьому, с. Циркуни, де знаходилась аптека відповідача N 18 (повністю знищена) перебувало в тимчасовій окупації; тобто, підприємство відповідача постраждало та продовжує страждати не від самого правового режиму воєнного стану (від якого сторони дійсно зазнають однакових збитків), а від конкретного проведення воєнних (бойових) дій в місці проведення господарської діяльності.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2022 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про звільнення від сплати судового збору; залишено апеляційну скаргу ПП “Аптека “Славутич” на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 без руху; встановлено апелянту строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме надати до суду докази сплати судового збору у сумі 3721,50 грн.

У строк, визначений судом, скаржник надіслав до апеляційного суду клопотання про усунення недоліків, до якого в якості доказів сплати судового збору додано платіжну інструкцію АТ КБ “Приватбанк” N 4830 від 21.12.2022 у сумі 3721,50 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП “Аптека “Славутич” на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 09.02.2023 о 12:15 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 задоволено заяву представника ТОВ “Фармако” про участь у судовому засіданні, призначеному на 09.02.2023 о 12:15 год по справі N 922/1239/22 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу апеляційного суду 06.02.2023 від ТОВ “Фармако”, позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Позивач не погоджується з аргументами відповідача щодо наявності підстав для відмови у задоволення позову з огляду на наступне:

– доводи відповідача щодо часткової втрати товару на суму 27949,85 грн під час збройної агресії рф проти України та необхідність покладення тягаря таких втрат на позивача для дотримання принципу справедливості, на думку позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідно до положень чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору з моменту отримання товару згідно видаткових накладних відповідач став його власником, а тому саме ПП “Аптека “Славутич” несе ризики втрати та пошкодження отриманого товару за будь-яких обставин;

– на даний час держава розпочала процес впровадження законодавства в частині регулювання визначення та стягнення збитків та шкоди, завданої суб’єктам господарювання внаслідок збройної агресії рф, відтак у відповідача в подальшому будуть існувати механізми щодо оцінки та визначення завданої йому шкоди та її стягнення з рф; відповідальним за завдані збитки відповідачу, якщо ці збитки були спричинені внаслідок збройної агресії рф, є виключно країна-агресор, і тягар таких збитків не може бути перекладений на будь-якого іншого суб’єкта господарювання, в тому числі позивача; таке перекладання відповідальності буде суперечити як принципу справедливості, так і всім можливим нормам цивільного законодавства та усталеній правозастосовній практиці;

– відповідачем не надано і матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували його твердження про те, що стягнення боргу призведе до його неплатоспроможності, до повної зупинки його роботи, до незамінності і значних соціальних втрат мешканців міста Харкова від потенційної зупинки роботи відповідача;

– в структурі позивача є дві аптеки, приміщення яких також були пошкоджені та товар повністю викрадено внаслідок збройної агресії рф в м. Бучі Київській області, тобто сторони перебувають в рівних умовах;

– позивач вважає необґрунтованими посилання відповідача на форс-мажорні обставини як передумову відтермінування виконання зобов’язань за договором, оскільки відповідач не дотримався порядку повідомлення позивача про форс мажор (п. 9.2. договору) та не надав суду відповідний сертифікат ТПП України;

– відповідач здійснював та продовжує здійснювати діяльність по закупівлі та реалізації лікарських засобів в аптеках після оголошення військового стану, проводив платежі на користь позивача по погашенню заборгованості, здійснює податкові платежі в бюджет від своєї діяльності, що свідчить про здійснення ним господарської діяльності та наявність грошових коштів для здійснення розраунків.

06.02.2023 на адресу апеляційного суду від ПП “Аптека “Славутич” надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження N 22022220000003667 щодо знищення майна ПП “Аптека “Славутич” під час військової агресії рф за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України. Обґрунтовуючи неможливість подання зазначеного доказу до суду першої інстанції, відповідач посилається на те, що зазначене кримінальне провадження було зареєстровано 29.12.2022, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення.

Розглянувши клопотання ПП “Аптека “Славутич” про долучення до матеріалів справи нових доказів, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

За приписами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку – це наявність об’єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність (такий висновок викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2021 у справі N 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі N 915/951/20).

Судовою колегією враховується, що наданий відповідачем витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження N 22022220000003667 від 29.12.2022 не існував станом на момент розгляду справи господарським судом першої інстанції (07.11.2022), що виключає можливість долучення такого доказу до матеріалів справи та надання йому правової оцінки судом апеляційної інстанції.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 09.02.2023 були присутні представник відповідача (апелянта) безпосередньо в приміщенні суду, та представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції.

Представник відповідача (апелянта) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, а у випадку залишення рішення без змін просив відстрочити виконання рішення суду.

Представник позивача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, заперечував проти задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.09.2020 між ТОВ “Фармако”, як постачальником, та ПП “Аптека “Славутич”, як покупцем, укладено договір поставки N ПК/270 (надалі – договір), за умовами якого постачальник зобов’язався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід’ємною частиною (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору предметом поставки є наступний товар: лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару (п. 2.2. договору).

Також, згідно з п. 3.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих підприємством (покупцем) та погоджених товариством (постачальником) замовлень на поставку товару.

За умовами п. п. 3.7, 3.8 договору датою поставки товару є дата отримання відповідної партії продукції відповідачем. Доказом передачі товару підприємству є видаткова накладна на поставку окремої партії товару, що підписана уповноваженою особою відповідача та містить відбиток печатки/штампу відповідача (при наявності).

Постачальник буде вважатися таким, що виконав зобов’язання з поставки товару, якщо він поставив його в місце поставки, зазначене у замовленні, із усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та цим договором, якщо внаслідок приймання продукції було встановлено, що товар повністю відповідає вимогам, передбаченим законодавством України, умовам замовлення покупця та цьому договору. Покупець гарантує, що проставлення підпису уповноваженої особи на видатковій накладній товариства є достатнім підтвердженням прийняття товару підприємством, погодження його кількості, ціни та асортименту, і така уповноважена особа має достатні повноваження для вчинення таких дій (п. п. 3.15, 3.19 договору).

Пунктами 5.3 та 5.5 договору передбачено, що ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. Вартість кожної партії товару обчислюється виходячи з кількості одиниць асортименту товару у відповідній партії та вартості кожної одиниці асортименту товару і вказується у видатковій накладній на кожну окрему поставку.

У відповідності до п. п. 6.1, 6.2 договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата відповідачем товару здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем. При здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого відповідач зобов’язаний здійснити оплату за товар на користь позивача, вказується позивачем у видатковій накладній на товар, який поставляється.

За умовами п. п. 12.2,12.3 договору будь-які зміни та доповнення до даної угоди будуть дійсними, якщо вони викладені в письмовій формі, підписані уповноваженим представниками та скріплені печатками сторін. Всі додатки, додаткові угоди до цього договору є його невід’ємними частинами.

Цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє протягом 3 (трьох) календарних років, а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань згідно з умовами даного договору (п. 12.7 договору).

01.12.2020 між сторонами укладено додаткову угоду про врегулювання відносин електронного документообігу до договору поставки, за умовами якої позивач та відповідач домовилися, що з 01.12.2020 при виконанні умов договору вони будуть здійснювати документообіг в формі електронних документів, для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням системи “М.Е.Doc”, керуючись положеннями Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, Закону України “Про електронний цифровий підпис” (п. п. 1.1, 2.1 та 2.2 додаткової угоди).

Електронні документи вважаються підписаними і набирають чинності з моменту підписання їх з використанням електронного цифрового підпису оператором Е-документів (п. 2.5 додаткової угоди).

Відповідно до п. 2.10 додаткової угоди сторони дійшли згоди про те, що електронні документи, які відправлені та підписані стороною з використанням електронного цифрового підпису, мають повну юридичну силу, породжують права та обов’язки для сторін, можуть бути надані до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі електронного документа вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору поставки ТОВ “Фармако” за період із 14.02.2022 по 21.02.2022 поставило ПП “Аптека “Славутич” товар за видатковими накладними на загальну суму 86946,46 грн.

Судом також з’ясовано, що в кожній видатковій накладній сторони погодили строк оплати за отриманий за видатковою накладною товар (з 09.03.2022 по 24.05.2022 по окремим 46 накладним), який на момент звернення позивача з цим позовом до місцевого господарського суду (28.07.2022) є таким, що настав.

Як стверджує позивач, відповідач взяті на себе зобов’язання за договором не виконав, за отриманий товар не розрахувався, проте, після звернення позивача з позовом до суду повернув частину товару на суму 19170,42 грн.

З урахуванням повернення товару у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 67776,04 грн. яка до теперішнього часу не сплачена.

У зв’язку з викладеними обставинами, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 67776,04 грн за отриманий товар (лікарські засоби) за видатковими накладними за вищевказаним договором поставки N ПК/270 від 28.09.2020.

Як вже вказувалось раніше, Господарським судом Харківської області 07.11.2022 ухвалено оскаржуване рішення у справі N 922/1239/22, яким позовні вимоги задоволено повністю з підстав, зазначених вище.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов’язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України). За приписами ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), в силу господарського зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Оцінивши зміст укладеного між сторонами договору поставки N ПК/270 від 28.09.2020 з якого виникли цивільні права та обов’язки сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання норм ст. 712 ЦК України та ст. ст. 264 – 271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст. 655-697 ЦК України).

Як передбачено ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Відповідно до ст. ст. 526, 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок та зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Досліджені судом матеріали справи свідчать, що позивач належним чином виконав прийняті на себе зобов’язання за договором поставки N ПК/270 від 28.09.2020 та передав відповідачу за період з 14.02.2022 по 21.02.2022 товар (лікарські засоби), перелік якого наведено в додатку N 1 до договору, що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними на загальну суму 86946,46 грн.

Сторони визнають той факт, що після звернення позивача з позовом до суду відповідач повернув частину товару на суму 19170,42 грн.

Загальна вартість поставлених позивачем товарів за договором після вирахування вартості повернутого товару складає 67776,04 грн.

Як вже зазначалося, за умовами договору поставки N ПК/270 від 28.09.2020 відповідач взяв на себе зобов’язання здійснити розрахунок за поставлений товар шляхом відстрочення платежу. Строк, протягом якого відповідач зобов’язаний здійснити оплату за товар, вказується позивачем у видатковій накладній на товар, який поставляється.

При цьому, положення умов укладеного між сторонами договору свідчать, що сторони погодили перехід права власності на поставлений позивачем товар до покупця в момент передачі йому товару від продавця, у зв’язку із чим зазначена обставина вимагає від покупця виконання обов’язку щодо оплати вартості поставленого йому товару у строк, який зазначений у кожній видатковій накладній на окрему партію товару.

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних (а. с. 6 99, т. 1) судом встановлено, що обов’язок відповідача з оплати поставленого позивачем товару виник у період з 09.03.2022 по 24.05.2022, тобто на час звернення з позовом строк виконання зобов’язання за всіма накладними є таким, що настав.

Факт поставки товару та факт його прийняття з боку ПП “Аптека “Славутич” підтверджується відмітками про підписання електронним підписом уповноваженої особи та відбитком електронної печатки відповідача на підтвердження прийому товару.

Всі видаткові накладні, за якими у відповідача виникла заборгованість направлені позивачем та прийняті відповідачем, відмов від підписання електронних видаткових накладних від відповідача на адресу позивача не надходило. Видаткові накладні підписані уповноваженою особою відповідача із застосуванням електронного підпису, що підтверджуються відміткою “Документ прийнято контрагентом” на видатковій накладній, проставлений електронний підпис уповноваженої особи відповідача та електронна печатка відповідача, а також випискою/квитанцією із M.E.DOC по кожній видатковій накладній про факт затвердження документа відповідачем із статусом “Документ затверджено” та направлення такого повідомлення позивачу.

Отже, факт підписання ПП “Аптека “Славутич” електронним підписом видаткових накладних без жодних зауважень, свідчить про прийняття покупцем поставленого ТОВ “Фармако” товару, що зумовлює виникнення у відповідача зобов’язання щодо повної оплати його вартості.

До того ж, факт отримання товару підтверджується самим відповідачем, що в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не потребує доведенню.

Судова колегія апеляційного господарського суду зауважує, що видаткова накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин, з огляду на положення Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

А тому, видаткові накладні, за умовами п. 2.10 додаткової угоди, мають юридичну силу, породжують права та обов’язки для сторін, а тому є належними доказами у справі на підтвердження виникнення заборгованості.

У той же час матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем 67776,04 грн для здійснення повного розрахунку за товар, поставлений позивачем за період з 14.02.2002 по 21.02.2022 за договором поставки N ПК/270 від 28.09.2020, або ж доказів на підтвердження повернення відповідачем товару на зазначену суму.

Отже, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що ПП “Аптека “Славутич” свої зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару всупереч ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України виконало не в повному обсязі, у зв’язку із чим на момент звернення ТОВ “Фармако” із даним позовом до суду у відповідача залишився несплаченим борг у розмірі 67776,04 грн. який підлягає стягненню.

Щодо доводів апелянта стовосно існування форс-мажорних обставин та відповідно передчасності звернення позивача до суду із вимогами про сплату заборгованості за договором, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 9.1. договору встановлено, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, яка не залежить від волі сторін, контролювати чи запобігти виникненню яких, використовуючи розумні засоби застереження, вони не змогли), а саме: війни, військових дій, блокади, пожеж, землетрусів, повені, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться поза межами розумного контролю сторін та які впливають на виконання сторонами зобов’язань за цим Договором, строки виконання таких зобов’язань продовжуються на строк строку дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин.

За умовами п. 9.2. договору достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий ТПП України.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 611 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із ст. 14-1 Закону України “Про Торгово-промислові палати в Україні” Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов’язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст. ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати України” шляхом видачі сертифіката.

Проте, відповідачем до матеріалів справи не надано сертифікату ТПП України, який би засвідчував настання обставин непереборної сили під час виконання договору поставки N ПК/270 від 28.09.2020.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі N 927/25/21 зроблено висновок, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі N 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі N 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі N 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Однак, у даному випадку відповідачем не зазначено, яким саме чином запровадження воєнного стану, військова агресія РФ проти України та пошкодження його аптек завадили відповідачу виконати свій обов’язок з оплати поставленого товару, що полягало у перерахуванні грошових коштів позивачу для повного розрахунку за товар, поставлений позивачем за період з 14.02.2002 по 21.02.2022.

При цьому відповідно до п. 9.4. договору виникнення з вищезазначених обставин та інших обставин, а також не реалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування тощо не може розглядатись як підстава для не оплати товару постачальнику.

Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов’язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов’язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про пошкодження його майна та втрату частини товару можуть свідчити про наявність у нього матеріальних збитків.

Водночас, у розумінні положень чинного законодавства як для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов’язання, так і перенесення (відтермінування) строку виконання зобов’язань за договором поставки з оплати поставленого товару згідно п. 9.1. договору обов’язково має бути встановлений прямий причинно-наслідковий зв’язок між обставиною (подією (форс-мажором)) і неможливістю виконання відповідачем своїх конкретних зобов’язань (неможливість проведення оплати грошових коштів з будь-яких підстав, які стались в наслідок дії форс-мажору, або відсутність грошових коштів на рахунках відповідача).

Суд зауважує, що обставини введення воєнного стану, військова агресія проти України та пошкодження майна відповідача самі по собі не можуть бути достатнім підтвердженням відсутності у суб’єкта господарювання грошових коштів на рахунках та неможливість виконання зобов’язань за договором з оплати вартості поставленого товару.

Однак, відповідачем не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих у розумінні ст. ст. 76 77 ГПК України доказів на підтвердження відсутності у нього грошових коштів у розмірі, достатньому для здійснення розрахунків з позивачем, та не доведено того, що саме стало наслідком неможливості оплати поставленого позивачем товару та не наведено належного обґрунтування ані щодо відсутності грошових коштів на його рахунках, ані щодо неможливості з будь-яких підстав, пов’язаних з воєнними діями або пошкодженням його майна, провести оплату на користь позивача.

Скаржник в якості доказів наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) посилається на лист Торгово-промислової палати України N 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, адресований всім кого це стосується.

У вказаному листі зазначається, що Торгово-промислова палата України (надалі – ТПП України) на підставі ст. 14 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні”, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об’єктивними обставинами для суб’єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов’язанням/обов’язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

За умовами п. 9.3. договору обидві сторони цього договору зобов’язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов’язань за цим договором.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем погоджених з позивачем умов п. 9.3. договору щодо повідомлення позивача про настання обставин форс-мажору. При цьому, відповідачем у відзиві на позовну заяву також підтверджується невиконання взятих на себе зобов’язань відповідно до п. 9.3. Договору. Відповідач вважає, що саме направлення позивачу відзив на позов і є повідомлення про настання форс-мажорних обставин.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача про відсутність в договорі чіткого порядку та строків повідомлення про настання форс-мажору.

Водночас суд зазначає, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно оплату (товар, послугу, роботу) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов’язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі N 910/15264/21).

Умовами укладеного між сторонами договору поставки не передбачено втрату стороною права посилатись на форс-мажорні обставин внаслідок неповідомлення про настання для неї форс-мажорних обставин.

При цьому, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач посилається на настання для нього форс-мажорних обставин з моменту початку воєнних дій (з 24.02.2022), тому останній з урахуванням принципів цивільного законодавства добросовісності та розумності був зобов’язаний невідкладно (ще у лютому березні 2022 року) повідомити позивача про неможливість своєчасної оплати за договором.

Однак, враховуючи, що відповідачем не було належним чином дотримано процедури повідомлення про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин, то зазначені обставини порушили майнові інтереси позивача та завдали останньому негативних наслідків. У свою чергу, зазначені обставини не можуть бути підставою для покладення тягаря втрати відповідачем товару саме на позивача.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідач вказує, що ПП “Аптека “Славутич” займається роздрібною торгівлею лікарськими засобами та медикаментами. В користуванні відповідача перебувають аптеки на яких відповідач здійснює свою господарську діяльність та отримує дохід. Поряд з цим, зазначається, що внаслідок бойових дій було пошкоджено або частково зруйновано (розграбовано) три аптеки N 15, N 18, N 19, які знаходяться на північній околиці “Північної Салтівки” м. Харкова та в с. Циркуни Харківського району.

Дослідивши наведені доводи та подані докази у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження обставин настання щодо нього обставин непереборної сили, які б свідчили про об’єктивну та непереборну неможливість здійснити розрахунок за поставлений товар та перерахувати грошові кошти позивачу для повного розрахунку за товар, поставлений позивачем за період із 14.02.2002 по 21.02.2022.

За умовами укладеного між сторонами договору поставки, а саме у п. 4.1, 4.2. договору сторони погодили, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача в момент передачі товару відповідачу, а ризик випадкової втрати та пошкодження товару несе її власник з моменту набуття права власності.

У той же час, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов’язання має бути причинно-наслідковий зв’язок. Тобто неможливість виконання зобов’язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Колегія суддів звертає увагу, що з моменту переходу права власності на поставлений позивачем товар до покупця в момент передачі йому товару від продавця та підписання видаткових накладних позивач вже не є власником втраченого товару. При цьому, умовами договору не передбачено збереження права власності за позивачем після передачі товару відповідачу, спірний товар не передавався відповідачу на умовах консигнації, та умовами договору не передбачається його оплата позивачу виключно після його реалізації кінцевому споживачеві.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що саме лише посилання відповідача на військову агресію Російської Федерації проти України та втрату частини товару через пошкодження аптек без належного обґрунтування неможливості виконання прийнятого на себе зобов’язання щодо оплати вартості прийнятого відповідачем товару з підтвердженням відповідними доказами не може визнаватися судом належними підставами для невиконання покупцем своїх зобов’язань за договором.

Отже, відповідачем не надано доказів, які свідчать про те, як саме форс-мажорні обставини пов’язані з введенням воєнного стану в Україні та пошкодженням майна безпосередньо вплинули на відсутність коштів та/або неможливість виконання фінансових зобов’язань за договором в частині оплати вартості отриманого товару.

При цьому суд звертає увагу, що з урахуванням п. 9.4. договору зобов’язання покупця щодо здійснення всіх фінансових розрахунків по оплаті товару є абсолютними та безумовними, і такі зобов’язання не залежать від наявності форс-мажорних обставин.

Положення ст. ст. 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У постанові Верховного Суду від 21.06.2022 у справі N 910/9905/21З зазначено, що кредитор не має нести негативні наслідки відносин боржника з його контрагентами. Крім того, вступаючи у договірні відносини, боржник несе ризики можливої відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, та відсутності у нього необхідних коштів.

Господарським судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що з початку воєнних дій відповідач своєї господарської діяльності не припиняв, працював та реалізовував товар з інших працюючих аптек. При цьому, воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати кошти від неї.

Судова колегія звертає увагу, що форс-мажорні обставини за загальним правилом звільняють від відповідальності за порушення зобов’язань, тобто від нарахування неустойки, однак не звільняють від необхідності виконання відповідних договірних зобов’язань.

Матеріалами справи підтверджується, що у даному позові позивач просив стягнути суму основної заборгованості за поставлений товар, при цьому, штрафні санкції за неналежне виконання своїх зобов’язань позивач не нараховував та до стягнення не заявляв.

Відтак, заперечення скаржника проти позовних вимог з причин настання форс-мажорних обставин колегією суддів визнаються необґрунтованими та безпідставними.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ПП “Аптека “Славутич” на користь ТОВ “Фармако” заборгованості за договором поставки N ПК/270 від 28.09.2020 в розмірі 67776,04 грн.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду до 01.01.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що через військову агресію РФ проти України, введення 24.02.2022 воєнного стану в Україні та пошкодження під час бойових дій аптек ПП “Аптека “Славутич” (N 15, N 18, N 19) останнє втратило частину товарів (лікарських засобів), отриманих від позивача за договором поставки. За твердженням відповідача, надання відстрочки дозволить йому відновити платоспроможність підприємства відповідача, яка була частково втрачена внаслідок втрати активів (товарів та іншого майна) під час бойових дій, та запобіжить зупинці роботи підприємства.

Оцінивши наведені доводи та наявні у справі докази у сукупності, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

За приписами ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), – встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).

Аналізуючи норми ст. 331 ГПК України, апеляційний господарський суд зазначає, що відстрочка – це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця стаття не вимагає.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати:

1) матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан;

2) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

3) стосовно фізичної особи – тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

4) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо;

5) наявність інфляційних процесів у економіці держави;

6) інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи – наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов’язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об’єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження підстав для надання відстрочки виконання рішення суду, відповідач надав суду інвентаризаційні довідки про втрату під час бойових дій ПП “Аптека “Славутич” в апетках N 15, N 18, N 19 товарів (лікарських засобів), отриманих від ТОВ “Фармако” за договором поставки N ПК/270 від 28.09.2020 на загальну суму 27949,85 грн. а також фотознімки пошкоджених (розграбованих) та зруйнованих аптек.

Передбачені ст. 331 ГПК України обставини, з якими закон пов’язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов’язується з об’єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов’язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року “Чижов проти України” зазначено, що на державі лежить позитивне зобов’язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з’ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.

Колегія суддів зазначає, що узв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 N 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 N 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.05.2022 N 341/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

Згідно Переліку територіальних громад, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають у тимчасовій окупації, затверджених Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово оупованих територій України від 25.04.2022 N 75, Харківська міська територіальна громада та Циркунівська сільська територіальна громада (в межах яких розташовані аптеки N 15, N 18, N 19 ПП “Аптека “Славутич”) увійшли до означеного переліку.

З початком введення в Україні воєнного стану на території міста Харкова, зокрема району “Північна Салтівка” (де розташовані аптеки відповідача N 15, N 19) та села Циркуни (де розташована аптека відповідача N 18), протягом більше семи місяців велись активні бойові дії, внаслідок чого було завдано пошкоджень та зруйновано багато житлових будинків, будівель підприємств, установ, організації, об’єктів інфраструктури та інших об’єктів, у той же час село Циркуни Харківського району з лютого по травень 2022 року перебувало під окупацією.

При цьому, на час подання позову у цій справі та розгляду клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, північний район міста Харкова “Північна Салтівка” та село Циркуни Харківського району, де розташовані аптеки відповідача, знаходилися в зоні активних бойових дій, перебували під ракетними та артилерійськими обстрілами, вказані район міста та село з майже всіма об’єктами ключової інфраструктури, в тому числі закладами охорони здоров’я, зруйновані або пошкоджені внаслідок обстрілів.

Відповідні обставини в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

За даними з відкритих інформаційних джерел та Інтернет ресурсів до початку військової агресії та ведення воєнних дій в цьому районі міста Харкова та прилеглому селі проживало щонайменше 200 тисяч осіб, а на даний час залишилося менше тисячі.

При цьому, колегія суддів вважає, що як відповідач, який здійснював господарську діяльність з продажу населенню лікарських засобів в межах визначених району міста Харкова та прилеглого села Циркуни, так і позивач, діяльність якого пов’язана з реалізацію відповідних медичних товарів в тому числі в постраждалих населених пунктах Київської області, зазнали таких ушкоджень, на усунення яких необхідний значний обсяг коштів та матеріальних ресурсів.

Суд враховує, що відповідач згідно Статуту є юридичною особою, діяльність якої спрямована на забезпечення населення, установ охорони здоров’я та інших закладів, підприємств, організацій продукцією медико-фармацевтичного призначення, а позивач – підприємством, яке забезпечує постачання таким юридичним особам зазначених медичних товарів.

Тобто, якнайшвидше відновлення зруйнованих та пошкоджених об’єктів як відповідача, так і позивача має соціально важливе значення для населення та відновлення нормального життя в межах найбільш постраждалих населених пунктів, які були на лінії зіткнення.

Суд апеляційної інстанції вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює в тому числі з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань населення та відновлення нормального життя людей в найбільш постраждалих від військової агресії районах України.

Враховуючи понесені від військової агресії збитки та матеріальний стан, у якому опинились обидва підприємства (позивача та відповідача), необхідність проведення ремонтних робіт об’єктів (інфраструктури життєзабезпечення населення, в тому числі закладів охорони здоров’я), зруйнованих внаслідок військової агресії, з метою дотримання балансу інтересів сторін, колегія суддів враховує як доводи відповідача, наведені у клопотанні про відстрочення виконання рішення суду на один рік, так і відповідні заперечення позивача, а відтак апеляційний суд вважає за можливе частково задовольнити відповідне клопотання відповідача та відстрочити виконання рішення суду на три місяці з дня його ухвалення, тобто до 09.05.2023.

З огляду на викладені обставини справи та приймаючи до уваги особливості та вид господарської діяльності відповідача, яка у даний час має стратегічно важливе значення для життєзабезпечення населення у постраждалих регіонах країни, наявність воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наявність заборгованості відповідача зумовлена обставинами, які в сукупності є особливими, у зв’язку з чим суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду.

При цьому, колегія суддів вважає, що дане відстрочення виконання рішення суду не порушить баланс інтересів сторін, оскільки підприємство відповідача з самого початку військової агресії знаходилися безпосередньо у зоні проведення активних воєнних дій, що є загальновідомим фактом, аптекам відповідача N 15, N 18, N 19 завдана значна шкода (в селі Циркуни аптека N 18 повністю зруйнована), що підтверджується відповідними доказами та фотознімками, в той час, як підприємство позивача знаходиться на більш безпечній території, деокупація населених пунктів Київської області відбулась раніше, що надавало додатковий час для відновлення господарської діяльності позивача, при цьому, позивачем не доведено погіршення його матеріального стану внаслідок неможливості негайного виконання рішення суду відповідачем, а заявлена до стягнення сума не є значною.

Посилання позивача та висновки місцевого суду про те, що сторони перебувають в однакових умовах військового стану, колегія суддів не може вважати обґрунтованими, оскільки хоча дійсно військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони цього спору, однак відповідач свою заяву про відстрочення обґрунтовував іншими обставинами, зокрема тим, що він тривалий час здійснював та продовжує здійснювати господарську діяльність саме в зоні активних бойових дій та зазнав значної шкоди внаслідок руйнування аптек.

Щодо висновків суду про те, що відповідачем не доведено того, що задоволення вимог позивача призвели чи можуть призвести до його потенційної неплатоспроможності або до зупинки роботи його підприємства, то колегія суддів зазначає, що в даному випадку першочерговим є не дослідження питання платоспроможності відповідача, а з’ясування того, чи дійсно ускладнюють наведені ним в клопотанні обставини негайне виконання рішення суду та чи надасть таке виконання можливість відповідачу ефективно відновити господарську діяльність, яка зазнала суттєвих втрат через пошкодження аптек, з урахуванням першочергової необхідності вирішення в країні проблем соціальної сфери, в тому числі забезпечення населення вільним доступом до лікарських засобів.

Надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі “Іммобільяре Саффі проти Італії”, заява N 22774/93, п. 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 року у справі “Корнілов та інші проти України”, заява N 36575/02, тривалість виконання вісім місяців).

У справі, яка розглядається, відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у клопотанні обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі з урахуванням соціально важливої діяльності та необхідності якнайшвидшого відновлення господарської діяльності відповідача в постраждалих районах.

За таких обставин, відстрочення виконання рішення для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, відновити нормальну господарську діяльність з метою забезпечення повного виконання рішення та погашення заборгованості перед позивачем.

Відстрочення виконання рішення суду до 09.05.2023 в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення у справі N 922/1239/22 ухвалено при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача, зміни рішення з підстав, наведених у цій постанові та викладення резолютивної частини рішення місцевого суду з висновком апеляційного суду про часткове задоволення клопотання відповідача та відстрочення виконання рішення суду на три місяці з дня його ухвалення, тобто до 09.05.2023. В частині вирішення спору по суті рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, а тому залишається без змін.

Враховуючи, що спір у цій справі виник у зв’язку з несплатою заборгованості покупцем за договором поставки, тобто внаслідок неправильних дій відповідача, тому відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 277, 281 – 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Аптека “Славутич” на рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 змінити частково з підстав, викладених у цій постанові.

Частково задовольнити клопотання Приватного підприємства “Аптека “Славутич” про відстрочення виконання судового рішення у справі N 922/1239/22.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 доповнити абзацом 3 у наступній редакції: “Відстрочити виконання рішення суду на три місяці з дня його ухвалення, тобто до 09.05.2023”.

В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 07.11.2022 у справі N 922/1239/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 – 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.02.2023.

Головуючий суддя: Мартюхіна Н.О.

Суддя: Здоровко Л.М.

Суддя: Плахов О.В.