Верховний Суд
Ухвала
16 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 490/4465/18
Провадження № 14-30цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Міністерства інфраструктури України, третя особа – Державна служба України з безпеки на транспорті, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційними скаргами Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 рокута
ВСТАНОВИЛА:
1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – ДП «Адміністрація морських портів України»), Міністерства інфраструктури України, третя особа – Державна служба України з безпеки на транспорті (далі – Укртрансбезпека), про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позов обґрунтований тим, що наказом Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року № 32-О припинено його повноваження на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та звільнено з посади на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). Наказ про його звільнення прийнятий на підставі подання Голови Укртрансбезпеки від 19 лютого 2018 року № 437/03/14-18. Із цим наказом позивач ознайомлений 03 травня 2018 року. З текстом подання Голови Укртрансбезпеки від 19 лютого 2018 року № 437/03/14-18 його не ознайомлювали.
3. Вважає, що звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути до нього застосовано, оскільки він не є посадовою особою у розумінні положень указаної норми трудового права, а відповідно його звільнення є незаконним.
4. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року № 32-О, яким припинено його повноваження на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновити на вказаній посаді, стягнути з ДП «Адміністрація морських портів України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 травня 2018 року до дня поновлення на посаді.
5. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України від 02 травня 2018 року № 32-О, яким припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та звільнено його відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України». Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших загальнообов`язкових платежів, у розмірі 521 152,17 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді капітана морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» та стягнуто з Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 64 739,40 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
6. Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 як капітан морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» не є спеціальним суб`єктом, до якого можуть бути застосовані положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а також тим, що судом не встановлено наявності передбачених цією нормою трудового права умов, а саме попереднього припинення повноважень посадової особи, що може бути підставою для звільнення з указаних підстав.
7. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року апеляційні скарги ДП «Адміністрація морських портів України» та Міністерства інфраструктури України залишено без задоволення. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року залишено без змін.
8. Залишаючи без задоволення апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що суд повно та всебічно дослідив матеріали та встановив обставини справи та дійшов правильного висновку про те, що законодавчо не встановлено порядку припинення повноважень капітана морського порту, його встановлено лише для посадових осіб господарських товариств, натомість капітан не є посадовою особою у розумінні положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку із чим ця норма не може регулювати порядок звільнення особи з посади капітана морського порту, тому оскаржуваний наказ про звільнення позивача не відповідає вимогам закону.
9. У травні 2019 року Міністерство інфраструктури України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
10. Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки посада капітана морського порту Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України правомірно застосовано Міністерством інфраструктури України як підставу для звільнення позивача, який є посадовою особою. Крім того, у зв`язку з відсутністю поняття «посадова особа» у КЗпП України необхідно застосовувати аналогію закону та посилатися на закон, який розкриває таке поняття, а саме на Господарський кодекс України.
11. У травні 2019 року ДП «Адміністрація морських портів України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
12. Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано доводи про те, що Миколаївська філія ДП «Адміністрація морських портів України» не може бути належним відповідачем у справі, оскільки філія є відокремленим підрозділом підприємства, який не має статусу юридичної особи та здійснює від імені підприємства частину господарської діяльності. Крім того, позивач не надав жодних письмових або будь-яких інших доказів, що містять відомості про обставини, які свідчать про порушення його прав, які підлягали захисту у судовому порядку.
13. У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала до суду відзиви на касаційні скаргиМіністерства інфраструктури України та ДП «Адміністрація морських портів України», у яких заявник просить залишити вказані касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що доводи відповідачів ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні положень чинного законодавства України, не спростовують правильності здійснених судами висновків, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції як підстави для зміни або скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться фактично до переоцінки доказів.
14. У листопаді 2019 року Міністерство інфраструктури України надіслало на адресу суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
15. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі – Закон № 460-IX). Пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
16. Оскільки Міністерство інфраструктури України та ДП «Адміністрація морських портів України» подали касаційні скарги у травні 2019 року, то оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають перегляду на підставі приписів ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2019 року відкрите касаційне провадження у цій справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами четвертою та п`ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
18. Частиною четвертою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
19. За змістом частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
20. Зазначена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року мотивована тим, що відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, підпункту 38 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (у редакції від 20 червня 2017 року), Статуту ДП «Адміністрація морських портів України» (у редакції, затвердженій наказом Міністерства інфраструктури України від 02 квітня 2018 року № 149), статті 77 Кодексу торговельного мореплавства України, а також з урахуванням змісту Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 березня 2013 року № 190, посада капітана морського порту не належить до посад виконавчих (керівних) органів юридичної особи, тобто таких, які здійснюють управління юридичною особою, при звільнені яких можливе застосування підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, на відміну від осіб, визначених як посадові особи згідно зі Статутом ДП «Адміністрація морських портів України», а саме: голови підприємства, заступники голови підприємства, керівники відокремлених підрозділів підприємства (філій, тощо). Капітан морського порту виконує функцію нагляду за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього та в суміжних акваторіях, а не управління юридичною особою.
21. У касаційній скарзі Міністерство інфраструктури України посилається на те, що суди у своїх рішеннях помилково врахували постанову Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 753/1150/17 (провадження № 61 – 12176св18), оскільки капітан морського порту є посадовою особою і його посада пов`язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, тому при звільненні до нього застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, що відповідає судовій практиці, викладеній, зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 березня 2016 року у справі № 654/4053/14-ц (провадження № 61 – 34039св15), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження № 34808св18).
22. Так, в ухвалі від 02 березня 2016 року у справі № 654/4053/14-ц (провадження № 6-34039св15) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про те, що відповідно до статті 99 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) міністерство, як уповноважений орган управління, має право припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, а оскільки позивач за посадою є виконувач обов`язків директора підприємства, то таке звільнення останнього на підставі наказу міністерства відповідає положенням пункту 5 статті 41 КЗпП України.
23. У постанові від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження № 61-34808св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що вимоги позивача про поновлення на посаді директора є безпідставними, оскільки припинення повноважень з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі власника, адже останній наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.
24. Крім того, аналогічні висновки щодо звільнення посадових осіб (виконувача обов`язків директора, начальника філії) з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, викладені Верховним Судом у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20), від 15 січня 2020 року у справі № 761/21008/18-ц (провадження № 61-5406св19).
25. У постанові від 13 червня 2018 року у справі № 753/1150/17 (провадження № 61-12176св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на фактичні обставини справи та характер правовідносин дійшов висновку про те, що звільнення позивача з посади заступника начальника філії є незаконним, оскільки він не є особою, з якою можна розірвати трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
26. В іншій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 21 лютого 2018 року у справі № 758/15355/15-ц (провадження № 61-3808св18)) погодився з висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що звільнення позивача проведено відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, оскільки пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, а відповідач відповідно до статуту є некомерційною самоврядною організацією, що здійснює управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і не є господарським товариством відповідно до своєї діяльності, тому застосування відповідачем цієї норми як підстави для звільнення позивача з посади начальника бухгалтерського відділу та обліку виконавчої дирекції Фонду є неправомірним.
27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово аналізувала застосування положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
28. Так, у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов`язково пов`язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення – це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).
29. У іншій справі № 205/4196/18 (провадження 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади) потрібно враховувати таке: за правилами цивільного судочинства треба розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України), спір про розірвання з таких підстав підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.(див. пункт 16, 16.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження 14-670цс19)).
30. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20).
31. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що питання визначення юрисдикції спору (цивільна чи господарська) щодо законності звільнення посадової особи визначається в залежності не тільки від підстав розірвання трудового договору, а й від посади, яку обіймала особа (позивач), та його функціональних обов`язків.
32. З огляду на вищезазначене Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що виходячи з повноважень, які мав капітан морського порту на час його звільнення, а саме що капітан морського порту не здійснював функцій управління юридичною особою, а виконував функції нагляду за безпекою мореплавства у морському порту, на підходах до нього і в суміжних акваторіях, – цей спір належить до юрисдикції цивільного суду.
33. З наведеного можна підсумувати, що висновки, викладі у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 205/4196/18 (провадження 14 – 670цс19), а також у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14 – 113цс20) щодо юрисдикції спорів, у яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, потребують уточнення.
34. До того ж Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне окреслити як виключну правову проблему питання про те, на яке коло посадових осіб, окрім першої особи – керівника підприємства (товариства), можуть поширюватись положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України як підстава для звільнення.
35. Пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України запроваджений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів». Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).
36. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття посадових осіб, так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.
37. Питання про можливість застосування відповідних правових норм до посадових осіб державних підприємств суперечить меті та логіці Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів», а отже, на думку Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, становить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Судуз метою формування єдиної правозастосовної практики, оскільки у наведених вище постановах судів касаційної інстанції при однакових фактичних обставинах і подібних правовідносинах зроблено протилежні висновки.
38. Вирішення означеної правової проблеми має важливе значення для розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, формування передбачуваних відносин між працівником та роботодавцем.
39. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність усіх перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Однакове застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до суду.
40. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються.
41. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду як для уточнення висновку щодо юрисдикції спорів про законність звільнення з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, так і для вирішення виключної правої проблеми, а саме: визначення чітких критеріїв належності посад, до яких є застосовним пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
42. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
43. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
44. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
45. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частинами четвертою та п`ятою статті 403 ЦПК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Міністерства інфраструктури України, третя особа – Державна служба України з безпеки на транспорті, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційними скаргами Міністерства інфраструктури України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2019 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 27 квітня 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач /підпис/В. В. ПророкСудді: /підпис/В. В. Британчук /підпис/Г.Р. Крет /підпис/Ю. Л. Власов /підпис/Л. М. Лобойко /підпис/І. В. Григор`єва /підпис/К. М.Пільков /підпис/М. І. Гриців /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/Д. А. Гудима /підпис/О. М. Ситнік /підпис/В. І. Данішевська /підпис/І. В. Ткач /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/С. П. Штелик /підпис/О. С. Золотніков /підпис/
