Верховний Суд
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 червня 2018 року
м. Київ
справа № 813/782/17
адміністративне провадження № К/9901/17737/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого – Кравчука В.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу № 813/782/17 за касаційною скаргою Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року (суддя Гулкевич І.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року (колегія у складі суддів: Мікули О.І.,Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,) у справі № 813/782/17 за позовом Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” до Головного управління Держпраці у Львівській області, Начальника відділу Головного управління Держпраці у Львівській області Герея Романа Романовича, третя особа – ОСОБА_2, про скасування припису та постанови,
І. ПРОЦЕДУРА
1. Первинна профспілкова організація газопромислового управління “Львівгазвидобування” звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати припис від 20.01.2017 № 13/01/023/0068-0051 та постанову № 13010230068 від 14.02.2017.
2. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, залишеною без змін, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року,.в задоволенні позову було відмовлено.
3. 09.10.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Позивача на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року.
4. У касаційній скарзі Позивач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2017 відкрито провадження у справі. 10.11.2017 надійшов відзив від Відповідача.
6. Позивачем було заявлено клопотання про розгляд справи за його участі. Однак відповідно до ч. 1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління Держпраці у Львівській області проведено позапланову перевірку Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” додержання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне страхування в період з 12.01.2017 по 20.01.2017, результати якої оформлено актом № 13010230068.
8. Як зазначено в акті, перевіркою встановлено порушення ст. 119 КЗпП України: на час виконання ОСОБА_2 державних обов’язків, а саме, проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період з 14.08.2015 по 31.10.2016 ОСОБА_2 не здійснювалось нарахування та виплата його середнього заробітку за період з 01.01.2016 по 31.10.2016.
9. Внаслідок виявлених порушень, зафіксованих у акті перевірки від 20.01.2017 винесено Припис № 13/01/023/0068-0051 від 20.01.2017, відповідно до якого приписано забезпечити дотримання вимог ст. 119 КЗпП України, та повідомлено про необхідність у строк до 20.02.2017 письмово проінформувати про виконання вимог припису Головного управління Держпраці у Львівській області. З цим приписом ознайомився голова організації ОСОБА_3, що підтверджується його підписом.
10. 14.02.2017 відповідачем за порушення вимог ст. 119 КЗпП України, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 13010230068-0065, відповідно до якої на підприємство позивача накладено штраф у розмірі 32000 грн.
11. Вважаючи вказаний припис та постанову протиправною та такими, що слід скасувати, позивач звернувся із позовом до суду.
III. АРГУМЕНТИ СТОРІН
12. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що припис та постанова не відповідають вимогам діючого законодавства та підлягають скасуванню, оскільки при фіксуванні порушення ст. 119 КЗпП України відповідач не врахував положень Конституції України, Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, та того, що посада голови первинної профспілкової організації відповідно до Закону України “Про професійні спілки та гарантії їх діяльності” та Статуту професійної спілки працівників нафтової і газової промисловості України, є виборною.
Закінчення строку перебування таких осіб на виборній посаді є підставою для припинення їх повноважень, в т. ч. і у випадку перебування таких осіб на військовій службі за призовом під час мобілізації, оскільки ОСОБА_2 при обрані на посаду на голову Первинної профспілкової організації ГПУ “Львівгазвидобування” погодився на такі умови в частині перебування на ній.
13. Додатково зазначив, що положення зазначеної статті щодо гарантій збереження місця роботи та виплати середньої заробітної плати можуть поширюватись лише на випадки звільнення працівників з ініціативи роботодавця. Відтак, позивач вважає оскаржуваний припис та постанову неправомірними та просить скасувати.
14. Представник відповідача проти позову заперечував. Зазначив, під час перевірки було встановлено, що 21.10.2016 ОСОБА_2 був звільнений із посади голови первинної профспілкової організації “Львівгазвидобування” згідно пункту 2 ст. 36 КЗпП України (у зв’язку із закінченням строку повноважень). Причому, на час звільнення ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Відповідно до ст. 119 КЗпП України, в редакції, яка діяла на момент звільнення ОСОБА_2 на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу” і “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Тобто, законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій.
15. Відповідач вважає твердження позивача про те, що стаття 119 КЗпП України поширюється лише на випадки звільнення працівника з ініціативи роботодавця і застосовується до безстрокових трудових договорів є таким, що ґрунтується на довільному тлумаченні законодавства.
IV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Ч.5 ст. 17 Конституції України передбачає, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
17. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Ч.2 ст. 21 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” визначено, що громадянин України для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов’язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров’я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.
18. Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
19. Разом з тим, ч. 2 ст. 39 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” передбачає, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються, зокрема, гарантіями, передбаченими ч. 3,4 ст. 119 КЗпП України.
20. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків закріплені у ст. 119 КЗпП України відповідно до пункту 3 цієї статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
21. Тобто, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).
22. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст. 119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.
23. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 09 листопада 2010 року обрано головою профспілкового комітету Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” строком на п’ять років.
24. Також судом встановлено, що у період з 14 серпня 2015 року по 31 жовтня 2016 року ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
25. З розпорядження Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” № 2-р від 21 жовтня 2015 року вбачається, що ОСОБА_2 звільнено з посади голови профспілкої організації ГПУ “Львівгазвидобування” з 21 жовтня 2015 року у зв’язку із закінченням строку повноважень п. 2 ст. 36 КЗпП України.
26. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що в ході судового розгляду постановою профспілкового комітету Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” від 27 березня 2017 року № 2-ос, ОСОБА_2 звільнено з посади 04 листопада 2016 року, тобто дату звільнення змінено на момент закінчення проходження військової служби. Цей факт, на думку судів, свідчить про те, що позивач визнає факт безпідставності звільнення голови профспілкової організації ОСОБА_2 під час проходження ним військової служби.
27. При цьому колегія суддів відхилила доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 при обрані на посаду голови ППО ГПУ “Львівгазвидобування” погодився на умову п’ятирічного строку перебування на ній відповідно до статуту Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування”, оскільки КЗпП України має вищу юридичну силу у порівнянні із Статутом профспілкової організації та процедурами, які ним встановленні. Крім того, чинним законодавством України встановлені певні гарантії працівникам, призваним на військову службу в особливий період, недотримання яких свідчить про порушення норм трудового законодавства.
28. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування припису № 13/01/023/0068-0051 від 20 січня 2017 року та постанови про накладення штрафу № 13010230068-0065 від 14 лютого 2017 року.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
29. Позивач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанції та вважає, що висновки судів не відповідають обставинам справи, оскільки:
А) оскаржувані припис та постанова не відповідають на думку позивача вимогам діючого законодавства та підлягають скасуванню, оскільки при фіксуванні порушення ст. 119 КЗпП України в акті та видаючи припис та постанову не врахував положень Конституції України, Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, та того, що посада голови первинної профспілкової організації відповідно до Закону України “Про професійні спілки та гарантії їх діяльності” та Статуту професійної спілки працівників нафтової і газової промисловості України, є виборною. Закінчення строку перебування таких осіб на виборній посаді є підставою для припинення їх повноважень, в т. ч. і у випадку перебування таких осіб на військовій службі за призовом під час мобілізації, оскільки ОСОБА_2 при обрані на посаду на голову ППО ГПУ “Львівгазвидобування” погодився на такі умови в частині перебування на ній;
Б) положення статті 119 КЗпП щодо гарантій збереження місця роботи та виплати середньої заробітної плати можуть поширюватись лише на випадки звільнення працівників з ініціативи роботодавця та щодо безстрокових трудових договорів. Відтак, позивач вважає оскаржуваний припис та постанову неправомірними та просить скасувати;
В) оскільки не встановлено порушення з боку Позивача щодо звільнення ОСОБА_2 у зв’язку із закінченням його повноважень на виборній посаді, то відповідно і безпідставним є оскаржувані припис і постанова;
Г) суди попередніх інстанцій не надали оцінки відсутності у позивача трудової книжки ОСОБА_2 Оскільки ОСОБА_2 підтвердив, що забрав трудову книжку, вина Позивача щодо невиплати ОСОБА_2 відсутня;
30. У відзиві Відповідач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки:
А) на час звільнення ОСОБА_2 проходив військову службу за призовом під час мобілізації. Відповідно до ст. 119 КЗпП України, в редакції, яка діяла на момент звільнення ОСОБА_2 на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу” і “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
Б) Відповідач вважає твердження позивача про те, що стаття 119 КЗпП України поширюється лише на випадки звільнення працівника з ініціативи роботодавця і застосовується до безстрокових трудових договорів є таким, що ґрунтується на довільному тлумаченні законодавства;
В) законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд відхиляє доводи касаційної скарги з таких підстав.
32. Щодо доводу Позивача, наведеного в п. 29-А, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який відхилив доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 при обрані на посаду голови ППО ГПУ “Львівгазвидобування” погодився на умову п’ятирічного строку перебування на ній відповідно до статуту Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування”, оскільки КЗпП України має вищу юридичну силу у порівнянні із Статутом профспілкової організації та процедурами, які ним встановленні. Крім того, чинним законодавством України встановлені певні гарантії працівникам, призваним на військову службу в особливий період, недотримання яких свідчить про порушення норм трудового законодавства (п. 27).
33. Щодо доводу Позивача, наведеного в п. 29-Б, то суд апеляційної інстанції вказав, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст. 119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором (п. 22).
Виняток зроблено лише щодо на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч. 6 ст. 119). Однак оскільки йдеться про гарантії прав працівника, це положення не може тлумачитися розширено та застосовуватися за аналогією до працівників первинних профспілкових організацій.
34. Щодо доводу Позивача, наведеного в п. 29-В, то суд апеляційної інстанції зауважив, що в ході судового розгляду постановою профспілкового комітету Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” від 27 березня 2017 року № 2-ос, ОСОБА_2 звільнено з посади 04 листопада 2016 року, тобто дату звільнення змінено на момент закінчення проходження військової служби. Вказаний факт свідчить про те, що позивач визнає факт безпідставності звільнення голови профспілкової організації ОСОБА_2 під час проходження ним військової служби (п. 26).
35. Суд зауважує, що самим Позивачем у зв’язку зі зміною дати звільнення було визнано факт протиправності звільнення ОСОБА_2 не потребує додаткового встановлення порушення з боку Позивача щодо звільнення ОСОБА_2 у зв’язку із закінченням його повноважень на виборній посаді.
36. Щодо доводу Позивача, наведеного в п. 29-Г, то Суд зазначає, що відповідно до п. 7.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 у відповідній організації ведеться документація щодо обліку бланків трудових книжок і заповнених трудових книжок, зокрема книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.
Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ведеться відділом кадрів або іншим підрозділом відповідної організації, який здійснює оформлення прийняття та звільнення працівників. У цій книзі реєструються всі трудові книжки, прийняті від працівників при влаштуванні на роботу, а також трудові книжки і вкладиші до них із записом серії та номера, видані працівникам уперше. Ця книга повинна бути пронумерована, прошнурована та скріплена підписом керівника відповідної організації та печаткою.
37. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників” від 27.04.93 № 301трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні службовця трудова книжка видається йому під підпис у журналі обліку (п. 3 цієї постанови). Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
38. Особи, винні в порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (ст. 265 КЗпП). Тобто посадові особи, винні в порушенні законодавства про працю, притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної або кримінальної відповідальності.
39. З матеріалів справи вбачається, що Позивач при винесенні Відповідачем оскаржуваних припису та постанову не надав пояснень про відсутність трудової книжки ОСОБА_2 Тобто у Відповідача при винесенні оскаржуваних припису та постанови були відсутні будь-які законні підстави врахувати такий аргумент. Також, як вказує сам Позивач і підтверджується матеріалами справи, акт прийому-передач датований 28.10.2015, тобто вже після звільнення ОСОБА_2 (21.10.2015), і ОСОБА_2 забрав її після його звільнення Позивачем.
40. Суд вважає безпідставними доводи Позивача щодо того, що відсутність трудової книжки ОСОБА_2 не дозволяло Профспілковому комітету встановити факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з ППО в силу того, що ОСОБА_2 займав виборну посаду голови ППО строком на п’ять років. Отже, питання місцезнаходження трудової книжки ОСОБА_2 у ППО не впливає на рішення суду, в т. ч. з огляду на гарантії осіб, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
41. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
42. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
43. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об’єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
44. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.
45. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
46. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Первинної профспілкової організації газопромислового управління “Львівгазвидобування” залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2017 року у справі № 813/782/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Кравчук
Суддя: Берназюк Я.О.
Суддя: Стародуб О.П.
