МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 05.06.2020 р. № 24936/945-1-20/8.2.2

Щодо надання роз’яснення

Міністерство юстиції України розглянуло лист […] щодо роз’яснення деяких питань, пов’язаних із забезпеченням доступу громадян до водних об’єктів, здійснення виконавчими органами місцевих рад відповідних функцій контролю, законністю встановлення паркувальних бар’єрів на прибудинковій території та обмеженням роботи близьких родичів у комунальних підприємствах, і повідомляє.

Відповідно до підпункту 32 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань надає роз’яснення з питань, пов’язаних з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються.

Порушені у листі питання не пов’язані з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства юстиції.

Разом з тим щодо нормативно-правового регулювання з порушених у листі питань інформуємо про таке.

Щодо забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування

Питання забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування регулюється Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування” від 29 жовтня 2019 року № 233-IX (далі – Закон).

Пунктами 2, 3 розділу I Закону внесені зміни до статті 88 Водного кодексу України та статті 60 Земельного кодексу України, які передбачають, зокрема, що громадянам забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель, охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель а також земельних ділянок, на яких розташовані: гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди; об’єкти підвищеної небезпеки; пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та на провадження відповідної діяльності; об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.

Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні юридичних або фізичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Що стосується питання притягнення до адміністративної відповідальності за порушення приписів Закону та органів влади, уповноважених на притягнення винних до такої відповідальності в частині забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування, зазначаємо, що статтею 60 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за порушення правил водокористування.

Так, згідно із частинами другою, третьою статті 60 вказаного Кодексу обмеження у будь-який спосіб безперешкодного або безоплатного доступу громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, а також до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім випадків, передбачених законом, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від семисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частини).

Відповідно до статті 242¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про адміністративні правопорушення і накладення адміністративних стягнень за статтею 60 “Порушення правил водокористування” віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Окрім цього, звертаємо увагу на те, що згідно зі статтею 211 Земельного кодексу України до видів порушень земельного законодавства, за які громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону, належать, зокрема, укладення угод з порушенням земельного законодавства, самовільне зайняття земельних ділянок, невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення є основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель.

Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (стаття 2, частина перша статті 5 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель”).

Водночас відповідно до підпунктів 1, 14 пункту “б” частини першої статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в частині делегованих повноважень належать здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, а також здійснення контролю за забезпеченням безперешкодного і безоплатного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів та островів для загального водокористування відповідно до закону.

Так, Законом внесені зміни до статей 61, 62 Земельного кодексу України, якими унормовується питання демонтажу огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до берегів водних об’єктів та островів.

При цьому пунктом 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону визначено, що огорожі або інші конструкції, що встановлені до набрання чинності цим Законом та перешкоджають доступу громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, а також до берегів річок, водойм та островів (крім випадків, встановлених законом), підлягають демонтажу протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на зазначене, щодо узагальнення практики застосування законодавства у відповідних сферах інформуємо.

Відповідно до пункту 1, підпунктів 1, 2, 12 пункту 4, підпункту 12 пункту 6 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275, Держекоінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами – нерезидентами вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних із діяльністю Держекоінспекцїї, її територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, викликати громадян та посадових осіб органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування для одержання усних та письмових пояснень у зв’язку з порушенням ними вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції.

Згідно з пунктами 1, 3, підпунктами 1, 25¹, 26, 28, 32, 45, 53 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сферах земельних відносин, землеустрою, Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: узагальнює практику застосування законодавства у відповідних сферах і надає роз’яснення з питань, що належать до його компетенції; здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; здійснює ведення та адміністрування Державного земельного кадастру та державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні; вносить пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, регулювання земельних відносин; здійснює державний нагляд у сфері землеустрою.

Водночас головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, і відповідно до покладених на нього завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, є Мінекоенерго (Положення про Міністерство енергетики та захисту довкілля України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21 січня 2015 року № 32 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 вересня 2019 року № 847).

Щодо законності встановлення паркувальних бар’єрів на прибудинковій території

Відповідно до пунктів 4, 6 частини першої статті 1 Закону України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” (далі – Закон) прибудинкова територія – територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

У свою чергу спільне майно багатоквартирного будинку – приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Разом з тим звертаємо увагу, що відповідно до положень частини першої статті 9 Закону управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

Згідно з положеннями статті 10 Закону співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об’єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об’єднань співвласників багатоквартирних будинків.

До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

Також за рішенням зборів співвласників повноваження щодо прийняття рішень стосовно спільного майна, яким користується лише певна група співвласників (співвласники квартир та нежитлових приміщень, розташованих в одному під’їзді або секції багатоквартирного будинку, тощо), за умови, що при цьому не порушуються права інших співвласників, можуть бути передані цій групі співвласників.

Щодо питання, пов’язаного із встановленням обмеження щодо роботи близьких осіб у комунальних підприємствах, інформуємо, що відповідно до частини першої статті 4 Закону України “Про запобігання корупції” Національне агентство з питань запобігання корупції (далі – Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

До повноважень Національного агентства належить здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, надання роз’яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб, застосування інших положень цього Закону та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів (пункти 6, 15 частини першої статті 11 вказаного Закону).

Разом з тим, головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сферах праці, трудових відносин, є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (пункт 1 Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459).

Щодо забезпечення виконання положень наведених вище законодавчих актів органами місцевого самоврядування зазначаємо, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 8 пункту “а” статті 28, підпунктом 4, абзацом першим підпункту 7¹ пункту “а” частини першої статті 30, підпунктом 14 пункту “б” частини першої статті 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (далі – Закон) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, підготовка та затвердження переліку спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, прийняття рішень про організацію громадських стоянок та майданчиків для паркування автомобільного транспорту, здійснення контролю за їх діяльністю відповідно до закону, прийняття рішень про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів та стоянок таксі на вулицях і дорогах населених пунктів, здійснення контролю за дотриманням визначених правилами паркування транспортних засобів вимог щодо розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування.

Пунктами 2, 56¹ частини першої статті 26, пунктом 2 частини першої статті 43 Закону встановлено, що до виключної компетенція сільських, селищних, міських, районних, обласних рад належить, зокрема, утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій, затвердження вимог до облаштування майданчиків для паркування транспортних засобів з урахуванням норм, нормативів, стандартів у сфері благоустрою населених пунктів, державних будівельних норм, технічних умов, Правил дорожнього руху та інших нормативних документів.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону тимчасові контрольні комісії ради є органами ради, які обираються з числа її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань, що належать до повноважень місцевого самоврядування. Контрольні комісії подають звіти і пропозиції на розгляд ради.

Крім того, слід зазначити, що центральним органом виконавчої влади, до основних завдань якого віднесено, зокрема забезпечення формування та реалізація державної регіональної політики, державної політики у сфері розвитку місцевого самоврядування, благоустрою населених пунктів, є Мінрегіон (абзац перший підпункту 1 пункту 3 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 року № 197).

У разі необхідності отримання більш детальної інформації з порушених у листі питань пропонуємо звертатись до вищезазначених центральних органів виконавчої влади відповідно до їх компетенції.

Поряд з наведеним повідомляємо, що листи Мін’юсту не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформаційний, рекомендаційний характер і не встановлюють правових норм.

Перший заступник Міністра
Євгеній ГОРОБЕЦЬ