МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06
Відділ організації заробітної плати та удосконалення законодавства з оплати праці Департаменту з питань державного регулювання заробітної плати та умов праці на запит щодо надання роз’яснення з питань відрядження та роз’їзного характеру робіт повідомляє.
Питання, пов’язані зі службовими відрядженнями, врегульовані статтею 121 Кодексу законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” (зі змінами), Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (зі змінами).
Зазначеною Інструкцією передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Крім того, вищеназваною Інструкцією передбачено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).
Оскільки законодавчого визначення поняття “роз’їзний (пересувний) характер робіт” в Україні немає, то в цій частині необхідно керуватися постановою Держкомпраці і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. № 169/10-87 “Про затвердження Положення про виплату надбавок, пов’язаних з пересувним і роз’їзним характером робіт у будівництві”, яка є чинною в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545-XII “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР”.
Роз’їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об’єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з поїздками у неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об’єкті й назад.
Надбавка за пересувний характер робіт встановлюється робітникам в цілях компенсації підвищених витрат, пов’язаних із частою передислокацією організації або відірваністю від постійного місця проживання.
Відповідно до ст. 15 Закону України “Про оплату праці” підприємства самостійно встановлюють форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, а також умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат в колективних договорах з обов’язковим дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою угодами.
Виходячи з викладеного, підприємство самостійно вирішує доцільність встановлення та розмір надбавок (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер робіт.
У випадку, коли підприємство вирішило встановити надбавку до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер робіт, необхідно керуватись нормами постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 р. № 490 “Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер” (зі змінами).
Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, які установлені Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.
Перелік працівників, яким встановлюється зазначена надбавка, а також її розмір встановлюється підприємством в колективному договорі самостійно.
Начальник відділу
Н. Синько
