МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 15.02.2023 р. № 25/3931/2-23

Щодо застосування вимог постанови КМУ від 13.01.2023 № 28

Міністерство охорони здоров’я України, зважаючи на численні звернення з питань застосування вимог постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 2023 року № 28 “Деякі питання оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров’я” (далі – Постанова № 28), повідомляє наступне.

1. Щодо питання визначення закладу охорони здоров’я, на який поширюється дія Постанови № 28.

Відповідно до статті 3 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (далі – Основи) визначено, що заклад охорони здоров’я – це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Пунктом 15 частини першої статті 7 та частиною першою статті 9 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” встановлено, що медична практика підлягає ліцензуванню та ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її отримання – відповідати ліцензійним умовам.

Перелік закладів охорони здоров’я державної форми власності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2011 року № 501 “Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я та програм у галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України”.

Також загальний перелік закладів охорони здоров’я затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 року № 385 “Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони здоров’я, посад фахівців у галузі охорони здоров’я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров’я” <…> (далі – наказ № 385).

2. Щодо питання визначення посад медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації, на яких розповсюджується норма Постанови № 28 щодо встановлення мінімального розміру оплати праці.

Відповідно до абзаців 1 – 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 28 в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, які одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації за виконану у повному обсязі місячну (годинну) норму праці установлюється в межах фонду оплати праці на рівні не менше:

20000 гривень для осіб, які займають лікарські посади у закладах охорони здоров’я (крім лікарів-інтернів), посади фармацевтів у закладах охорони здоров’я (крім фармацевтів-інтернів), посади професіоналів у галузі охорони здоров’я у закладах охорони здоров’я та посади професіоналів з вищою немедичною освітою у сфері охорони здоров’я (а саме посади, що визначені відповідними переліками посад відповідно до наказу № 385);

13500 гривень для осіб, які займають посади у закладах охорони здоров’я, віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців (крім лікарів-інтернів та фармацевтів-інтернів) (а саме працівникам, які займають посади фахівців, визначених у розділі “Фахівці” Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров’я. Випуск 78 “Охорона здоров’я”, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 року № 117).

Під час обчислення розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру враховуються основна, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Абзацом 6 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 28 визначено, що граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті “а” підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298, може бути збільшений медичним, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров’я для досягнення розміру нарахованої заробітної плати, передбаченого абзацами третім і четвертим цього підпункту, та диференціації заробітної плати в межах наявного фонду оплати праці.

У свою чергу, диференціація заробітної плати медичним, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров’я здійснюється у межах фонду оплати праці шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи.

Відповідно, розміри оплати праці зазначені в абзацах 3 та 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 28 є лише мінімальним рівнем оплати праці, який гарантований державою та який може бути збільшений за рахунок доплат та надбавок.

3. Щодо питання встановлення мінімального розміру оплати праці у разі, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього і четвертого підпункту 1 пункту 1, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків.

Абзацом 2 підпункту 3 пункту 1 Постанови № 28 визначено, що вимоги підпункту 1 пункту 1 не поширюються на державні та комунальні заклади охорони здоров’я, які мають укладені з Національною службою здоров’я договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього і четвертого підпункту 1 пункту 1, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків.

У такому разі мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров’я установлюється в межах наявного фонду оплати праці, але у розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата, яка передбачена законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

При визначенні обсягу отриманих коштів у поточному місяці враховуються всі джерела надходження коштів, зокрема доходи за договорами про медичне обслуговування населення, укладеними із НСЗУ, інші надходження з державного та місцевих бюджетів, дохід від надання медичних послуг за кошти фізичних і юридичних осіб, дохід від надання майна в оренду, благодійна допомога та інші не заборонені законодавством джерела.

Проте, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього і четвертого підпункту 1 пункту 1, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків, то заклади охорони здоров’я, які мають укладені з Національною службою здоров’я договори, за умови наявності коштів можуть забезпечувати мінімальний розмір оплати праці в розмірах, визначених абзацами 3 та 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 28. Тобто вимога абзацу 2 підпункту 3 пункту 1 Постанови № 28 є правом керівника закладу охорони здоров’я, а не обов’язком.

Водночас зазначаємо, що з огляду на відсутність у постанові Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1464 “Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2023 році” пакету медичних послуг “Забезпечення збереження кадрового потенціалу для надання медичної допомоги” (який був у 2022 році), дофінансування закладів охорони здоров’я на покриття видатків по заробітній платі не відбуватиметься.

Разом з тим МОЗ наголошує, що надавач медичних послуг, відповідно до умов договору про медичне обслуговування населення, зобов’язується надавати якісні медичні послуги відповідно до специфікацій (в тому числі із забезпеченням пацієнтів лікарськими засобами та необхідними матеріалами для надання в повному обсязі якісної медичної послуги, що визначено програмою медичних гарантій) та встановлених законодавством вимог.

У разі невиконання або неналежного виконання надавачем медичних послуг своїх зобов’язань згідно з договором про медичне обслуговування населення, такий надавач несе відповідальність, передбачену законом та цим договором.

В такому разі, для забезпечення фінансової стійкості та спроможності закладу охорони здоров’я, керівник такого закладу повинен, окрім спрямування більшої частини бюджету на забезпечення виплати заробітної плати працівникам, залишати кошти на закупівлю лікарських засобів, харчування, розвиток і т. д.

Додатково інформуємо, що листи Міністерства охорони здоров’я України не є нормативно-правовими актами, мають лише роз’яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не встановлюють нових правових норм.

Заступник Міністра
Петро ЄМЕЦЬ