МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 24.05.2023 р. № 4706-05/23807-09
Міністерство економіки України розглянуло Ваш запит на інформацію щодо деяких питань трудового законодавства та в межах компетенції повідомляє.
Згідно з частиною дванадцятою статті 39 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників.
Частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), зокрема, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Водночас згідно з чинним законодавством виконання робіт, надання послуг громадянином може здійснюватися як на підставі трудового договору, так і на інших юридичних підставах, зокрема, на підставі цивільно-правового договору.
При укладенні цивільно-правового договору на виконання певної роботи чи з надання певних послуг слід керуватись цивільним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Статтею 837 ЦК визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Крім цього, згідно з частиною першою статті 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки стосунки сторін за договором підряду регулюються ЦК, а не КЗпП, вони не є трудовими правовідносинами.
Керуючись Положенням про Міністерство економіки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 124), зазначаємо, що надання роз’яснень щодо укладення з особами договорів цивільно-правового характеру виходить за межі компетенції Мінекономіки.
Однак зазначаємо, що робота за цивільно-правовим договором не має містити ознак трудових відносин (систематичний характер роботи; підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи, аналогічної за кваліфікацією та професією роботі, виконуваній штатними працівниками організації; тривалість робочого часу та часу відпочинку встановлюється наймачем; забезпечення організації умов праці, зокрема, надання засобів виробництва (обладнання, інструментів, матеріалів, сировини, робочого місця) здійснюється наймачем; відшкодування наймачем поїздок та інших фінансових витрат, пов’язаних з виконанням роботи, тощо).
У разі виявлення уповноваженим державним органом ознак трудових відносин щодо відносин, за якими робота виконувалася на умовах, визначених цивільним законодавством, такі відносини мають бути перекваліфіковані у трудові.
Слід зазначити, що відповідно до статей 65 і 128 Господарського кодексу України (далі – ГК) керувати підприємством, установою, організацією може як сам власник (засновник), так і найманий працівник.
У разі, якщо підприємством, установою, організацією керує найманий працівник, то між ним і роботодавцем виникають трудові відносини.
Водночас ГК надає власнику (засновнику) підприємства право самостійно здійснювати управління підприємством, якщо це передбачено установчими документами.
Слід розуміти, що юридично засновник виконує не обов’язки директора підприємства, а лише покладені на нього певні управлінські функції. І це головна його відмінність від директора – найманого працівника.
Виконання засновником обов’язків директора регламентується такими нормами законодавства як:
- частина друга статті 65 і частина четверта статті 128 ГК, відповідно до якої засновник може здійснювати свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи на основі статуту або інших установчих документів;
- частини третя і четверта статті 8 Закону України від 16.07.99 № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідно до якої вести бухгалтерський облік, а отже, підписувати фінансову, податкову та іншу звітність має право власник (засновник) підприємства;
- пункту 48.5.1 статті 48 Податкового кодексу України, відповідно до якого власник може підписувати податкову декларацію самостійно.
Законодавство не зобов’язує власника (засновника) підприємства, який виконує певні управлінські функції, укладати з самим собою будь-які угоди, у тому числі трудовий договір. У такому випадку трудові відносини не виникають. Отже, на такого керівника підприємства не можуть бути розповсюджені гарантії, передбачені законодавством для найманих працівників, зокрема, нарахування і виплата заробітної плати за виконану роботу.
Що стосується питання визначення у статуті господарського товариства типу відносин між цим товариством і його керівником, згідно з частиною четвертою статті 57 ГК статут суб’єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.
Таким чином, у статуті суб’єкта господарювання може бути визначено характер відносин між цим суб’єктом господарювання і його керівником.
Рішення щодо укладання цивільно-правового договору підряду або договору про надання послуг директора на безоплатній основі, на нашу думку, має прийматися з урахуванням норм статуту або іншого установчого документу товариства.
Принагідно інформуємо, що виходячи зі змісту Закону України “Про доступ до публічної інформації” зазначений запит не належать до запитів на інформацію.
Одночасно повідомляємо, що листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційно-рекомендаційний характер.
Враховуючи те, що в Україні введено воєнний стан, Мінекономіки мінімізує використання паперового документообігу, у зв’язку з чим відповідь надається електронною поштою.
З повагою
Заступник Міністра
економіки України
Тетяна БЕРЕЖНА
