Верховний Суд
Постанова
Іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 758/15355/15-ц
провадження № 61-3808св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого – Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4,
представник позивача – ОСОБА_5,
відповідач – Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року у складі суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В., та Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року у складі судді Шаховніної М. О. та на рішення Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року у складі судів : Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Виконавча дирекція Фонду) про визнання наказу
незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначала, що наказом Виконавчої дирекції Фонду від 14 березня 2008 року № 46-к її призначено на посаду начальника бухгалтерського відділу та обліку виконавчої дирекції Фонду, а 20 серпня 2013 року наказом № 402-к призначено на посаду начальника Управління бухгалтерського обліку та звітності Виконавчої дирекції Фонду.
Наказом від 19 листопада 2015 року № 394-к її звільнено із займаної посади на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України у зв’язку із припиненням повноважень посадової особи.
Посилаючись на незаконність її звільнення із займаної посади, просила суд: скасувати наказ відповідача від 19 листопада 2015 року № 394-к, поновити її на посаді начальника Управління бухгалтерського обліку та звітності Виконавчої дирекції Фонду; стягнути з відповідача на її користь 12 135 грн 86 коп. середнього заробітку за період з 19 листопада 2015 року по 19 грудня 2015 року та середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення її на роботі.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача проведено відповідачем з порушенням норм трудового законодавства, оскільки відповідач не є господарським товариством, а позивач не є посадовою особою у розумінні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, застосування відповідачем даної норми для звільнення позивача є неправомірним, у зв’язку з чим і на підставі статті 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року в частині стягнення з Виконавчої дирекції Фонду середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено та зменшено суму стягнення з 84 134, 40 грн до 21 011, 50 грн. Змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судового збору шляхом зменшення його розміру з 974, 40 грн до 697, 31 грн.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції в частині визнання наказу про звільнення позивача незаконним та поновлення на роботі є законним, обгрунтованим та ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рішення суду в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 84 134,40 грн підлягає зміні, оскільки на виконання статті 44 КЗпП України при звільненні позивача їй була нарахована та виплачена вихідна допомога в розмірі 63 122, 90 грн, а у зв’язку з поновленням позивача на роботі розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму отриманої вихідної допомоги.
23 вересня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга Виконавчої дирекції Фонду, у якій вона просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4
Касаційна скарга Виконавчої дирекції Фонду мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є незаконними, необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
26 вересня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій вона просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року в частині стягнення з Виконавчої дирекції Фонду середнього заробітку за час вимушеного прогулу і залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині. В частині задоволення позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі рішення апеляційного суду ОСОБА_4 не оскаржується.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що рішення апеляційного суду в частині зменшення стягнутої з відповідача на її користь суми середнього заробітку є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
24 жовтня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Виконавчої дирекції Фонду та ОСОБА_4 у даній справі.
21 листопада 2016 року від ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу Виконавчої дирекції Фонду, в яких вона просить відхилити касаційну скаргу Виконавчої дирекції Фонду на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки викладені у скарзі доводи не відповідають встановленим судами фактичним обставинам у справі та вимогам чинного законодавства.
22 листопада 2016 року від Виконавчої дирекції Фонду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, в яких вона просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року справу за позовом ОСОБА_4 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до судового розгляду.
Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі – ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Виконавчої дирекції Фонду та задоволення касаційної скарги ОСОБА_4
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою та другою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судами встановлено, що наказом Виконавчої дирекції Фондувід 19 листопада 2015 року № 394-к ОСОБА_4 звільнено з посади начальника Управління бухгалтерського обліку та звітності Виконавчої дирекції Фонду в зв’язку з припиненням її повноважень як посадової особи на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.
27 листопада 2015 року позивач отримала вихідну допомогу при звільненні у розмірі 63 122,90 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 27 листопада 2015 року.
Пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Норму частини першої статті 41 КЗпП України доповнено пунктом 5 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року 1255-VII (далі – Закон № 1255-VII), який набрав чинності 1 червня 2014 року. Метою прийняття цього Закону є надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України).
Поняття «посадові особи господарського товариства» визначено у частині доугій статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) – голова і члени цієї ради.
У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року міститься визначення уточненого поняття «посадові особи органів акціонерного товариства». Це фізичні особи – голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.
Враховуючи, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України стосується посадових осіб господарських товариств, а відповідач відповідно до статуту є некомерційною самоврядною організацією, що здійснює управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і не є господарським товариством відповідно до своєї діяльності, тому застосування відповідачем цієї норми як підстави для звільнення позивача є неправомірним.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання наказу про звільнення незаконним дійшли обгрунтованого висновку, що застосування відповідачем пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України як підставу для розірвання трудового договору з позивачем та її звільнення є неправомірним.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, визнавши наказ про звільнення позивача незаконним, дійшов правильного висновку про те, що позивач підлягає поновленню на роботі, оскільки її повноваження не були припинені.
Доводи Виконавчої дирекції Фонду про неможливість поновлення ОСОБА_4 у зв’язку з тим, що з 17 грудня 2015 року Виконавча дирекція Фонду перебуває у стані припинення та діє ліквідаційна комісія щодо припинення цієї юридичної особи, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки саме по собі прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і перекладення обов’язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб’єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку зазначеним обставинам.
За положеннями частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі одночасно приймається рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно довідки Виконавчої дирекції Фонду від 19 лютого 2016 року №19 середньоденна заробітна плата за 2 останні місяці роботи до моменту звільнення становить 600,96 грн.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 20 листопада 2015 року по 10 червня 2015 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 84 134, 40 грн.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Висновок апеляційного суду в частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму отриманої вихідної допомоги не ґрунтується на вимогах закону, зроблений без наведення мотивів, з яких при цьому виходив суд.
У разі звільнення працівника без законної підстави він підлягає поновленню на попередній роботі та йому виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).
Зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу чинним законодавством України не передбачено.
Посилання апеляційного суду на те, що у зв’язку з поновленням ОСОБА_4 на роботі відпали правові підстави для виплати вихідної допомоги не дають підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв’язку з поновленням на роботі. Питання правомірності виплати позивачу вихідної допомоги не є предметом спору у даній справі.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Виходячи з викладеного, рішення Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року в частині стягнення з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині вирішення питання про судовий збір необхідно скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. В решті судові рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 402, 409, 413, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Касаційну скаргу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року в частині стягнення з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зменшення розміру судового збору скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. В решті судові рішення залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат
В. П. Курило
